Re: цензії

- Останнім часом читала дуже різні книжки за змістом і звучанням. Приміром, прочитала «Конкордизм. Система будування щастя» Володимира Винниченка. Не знаю, як його оригінальність оцінюються філософи й антропологи, але цей трактат у мене особисто викликав асоціації з програмними текстами з європейської філософської антропології в стилі Людвіга Фейєрбаха, хоча, зрозуміло, за часом написання, метою, бекграундом «Конкордизм» — це явище іншого штибу. До того ж у ньому Винниченко чітко виклав своє ліве ідеологічне візіонерство. Ще читала «Мистецькі хроніки 1902-1918 роки» Ґійома Аполлінера, які поки що не перекладені українською. Це його публіцистика, сповнена іронії щодо вульгарності смаків тогочасних французьких функціонерів від мистецтва. І водночас там так чітко розставлені мистецькі акценти. Ті, про кого Аполлінер пише як про великих художників свого часу, справді пройшли перевірку часом, а ті, кому він приділяє велику порцію іронії, сьогодні нікому невідомі. Дуже цікаво, приміром, почитати, як роботи Сезанна не допускали до участі у тогочасних виставках, бо він комусь не сподобався чи здався дивним. Якби Аполлінер не записав імена тих, хто це робив, то ми б про них ніколи не дізналися, а ось Сезанн — це Сезанн і через сто років. Також читала книжку Костя Москальця «Вечірній мед». Я зазвичай можу дуже швидко проковтнути навіть товстенький том, але з цим виданням так не вийшло. Всі тексти мають такий особливий ритм, схожий на ритм методичного ритуалу, щораз нового попри свою повторювану природу, і якщо цей ритм резонуватиме з відчуваннями читача, то останній може перетворитися на співучасника. Одне слово, це книжка сповнена магії. Ще з прочитаного за останній час назву романи шведського лауреата Нобелівської премії Пера Лаґерквіста. Це письменник, якого, безперечно, варто читати мешканцям сучасних великих мегаполісів, бо він повертає нас до основи основ, до якогось такого фундаменту фундаментів смислів, до якого не можна не повертатися. Але робить це легко, доступно, ненав’язливо й читабельно.

- Як обираєте книжки для читання?

- Книжки до читання обираю, здебільшого, інтуїтивно: просто зорієнтовуєшся, наскільки у тебе складеться внутрішній діалог з книжкою. Часом якісь стартові знання про автора та книжку дають підстави думати, що оце саме варте уваги, часом шукаєш не стільки навіть смислів, скільки певної естетики, краси слова, художності як такої, часом зважаєш на жанри й течії. Приміром, мене дуже цікавить сучасний репортаж, документальний чи з елементами художності. І якщо я бачу видання репортажистики, то ніколи не проходжу повз. Те саме з поезією.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Існує так багато чудових книжок, що порадити щось конкретне навіть важко. Просто треба читати, читати й ще раз читати. Українці читають менше, ніж більшість європейців. Впевнена, що науково можна довести взаємозалежність між активністю та якістю читання і домінантним способом і якістю життя у соціумі. Якщо ж спробувати назвати щось конкретне. Приміром, у мене на столі лежать «Вибране» австрійського письменника Йозефа Рота, «Неділя, що відбулася у середу», Маріуша Щиґеля, збірка його художніх репортажів про Польщу 1990-х; «Жовтий Кром» англійського письменника Олдоса Гакслі. От такі книжки точно варті прочитання.